Та ні, Ви що...

Та ні, Ви що... 

Та ні, Ви що, яка депресія?) 
Це просто осінь на дворі, 
Це просто мрії всі відкладені 
Десь там, далеко... на зорі. 

Приходить час робити підсумки, 
Бокал дешевого вина, 
І очі стомлені закриються 
Болючих спогадів сповна. 

Я до весни посплю тихенько, 
Від метушні втечу... від усіх... 
А Ви пропажи не помітите, 
Вам в очі ріже білий сніг. 

Та ні, Ви що, я не засмучуюсь... 
І це не сльози, просто сміх... 
Я просто по-життю запуталась... 
На роздоріжжі двох доріг... 

Не вистачає просто щирості, 
Чомусь так хочеться тепла, 
Холодні стіни розізлилися, 
Було життя - тепер зола. 

Думки погані причаїлися, 
Що ночі душу хвору рвуть, 
Мені ця осінь так при-їлася, 
Я хочу все скоріш забудь. 

Можливо все собі придумала, 
Бо ми жінки,це наша суть, 
Та це нічого не міняє 
Мої думки мене ж і вб'ють. 

І не дивуйтесь,якщо вечором 
В обіймах осені знайдуть, 
І вени лезом пересічені 
І мою плоть щури гризуть. 

Ви пробачайте за ці грубощі, 
За цей смертельний негатив, 
Це все прості маленькі труднощі 
Що провокують гучний взрив. 

2011 рік 
©Любочка Паламарчук