Та ні, Ви що...
Та ні, Ви що, яка
депресія?)
Це просто осінь на
дворі,
Це просто мрії всі
відкладені
Десь там, далеко...
на зорі.
Приходить час
робити підсумки,
Бокал дешевого
вина,
І очі стомлені
закриються
Болючих спогадів
сповна.
Я до весни посплю
тихенько,
Від метушні
втечу... від усіх...
А Ви пропажи не
помітите,
Вам в очі ріже
білий сніг.
Та ні, Ви що, я не
засмучуюсь...
І це не сльози,
просто сміх...
Я просто по-життю
запуталась...
На роздоріжжі двох
доріг...
Не вистачає просто щирості,
Чомусь так хочеться тепла,
Холодні стіни розізлилися,
Було життя - тепер зола.
Думки погані причаїлися,
Що ночі душу хвору рвуть,
Мені ця осінь так при-їлася,
Я хочу все скоріш забудь.
Можливо все собі придумала,
Бо ми жінки,це наша суть,
Та це нічого не міняє
Мої думки мене ж і вб'ють.
І не дивуйтесь,якщо вечором
В обіймах осені знайдуть,
І вени лезом пересічені
І мою плоть щури гризуть.
Ви пробачайте за ці грубощі,
За цей смертельний негатив,
Це все прості маленькі труднощі
Що провокують гучний взрив.
2011 рік
©Любочка Паламарчук
|