Вона – протиборність, «кокетна цнотливість»… Могла б і без нього цвісти. Він… Танець для нього – єдина можливість її за собою вести. Ще – музика… Тиха уявна гармонія. Здається – Господнє «Гаразд!» При тому, не треба й нітрату амонію, щоб вибухнула нараз. Ще – світло… Космічної приязні вияв. Софітів мінливий декор. Без нього собі уявляєте ви Яв? Ще – колір… Останній акорд. «Па» вальсу – як юності згадки уривчасті (за що й півжиття віддаси). Зійшлись випадкові суб’єкти ліричності, являючи мудрість краси. Під музику, колір і світло вам віриться, що якось врятується світ? Цей танець, пульсуючий ритмами вир оцей, можливо – Новітній Завіт. Назавтра схлюпнуться тумани, як тумени… Та нині відбудеться свято сповна! Бо, зрештою, все було так і задумано, щоб стрілися Він і Вона.
Не знаю, що Вам і відповісти... А було б "просто" - було б цікавіше чи вартісніше? Писати "прилизані" вірші можу, але з душі верне, бо схожі вони своєю фальшю на надраєні до блиску дешеві черевики. Дякую за співвідчуття.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
kraynyuk46:Сумно, п. Таміло. Чомусь за нас самих вирішують нашу долю чужі старі діди. Дивно. Огидно. Та тільки подавляться вони тим ягням. Ось побачите!
у Вас 
0
