Щось у грудях защемило

Щось у грудях защемило

Ой, стукоче серце, скаче!

Заболіло, загоріло.

Отака ти, моя вдаче!

То, невже, кохання стука?

То, невже, прийшло ти знов?

Друга спроба, другий дубль

Чи то ти? То ти – Любов?

Чи надіялась я вчора?

А чи мріяла вночі

Про вуста, про очі чорні,

Що я бачу уві сні.

Я тебе малюю крейдой

Пона стінах свого «Я»

Ти – мій смуток, ти – мій NEBEL

Ти – стук серця, кров моя.

Та чого ж, чого боїться

Моє серденько палкеє?

Адже вже не з порцеляни,

А з металу зробленеє.

Мої вени вже як струни,

Що бринять, співають, стогнуть,

Але чують твої кроки,

Моя доле!

Я благаю, якщо маєш

Силу, прагнення – спинись!

Почуття яким ти мариш

Згубить нас удвох колись…

Я шепочу : «Йди до мене…»

Пригорну тебе як річка

Міцно-міцно. Поцілую

Та й розтану я мов свічка.

Я до тремору в колінках

Задивляюсь в твої очі.

Наче під вітрами гілка

Я тріпочу проти ночі.

Подаруй мені свій погляд…

Знову стану оксамитом,

Буду листям золотавим,

Почуттям несамовитим.

Стану сумом чи сльозою

На щоці після туману.

Чи то ти? То ми з тобою?

Герої іншого роману?

23.10.08             A/L