"...Бога я дійсно не бачив, але я багато оперував на мозку і, відкриваючи черепну коробку, ніколи не бачив там також і розуму й совісті там теж не знаходив..."
Лука (Войно-Ясенецький)
Ти скажеш, що не бачив Бога?
Але й хірург не зрів думок…
Не бачив совісті у мозку,
Що б загорнулась в завиток…
Чому ж ми вірим лиш, в що бачим?
Тоді повірте, що зима,
Якщо спадає сніг на землю
У час, й коли прийшли жнива…
Повір, що сонце спать лягає
Отам за гору вдалині,
А не пішло світити й далі
На другій стороні землі…
Повір, що місяць, як підкова
Висить чомусь у небесах,
Чи хмари впали з водопадом
І розчинились у річках…
Повір , що небо червоніє,
Бо хтось його розфарбував,
Повір, що сам прийшов на землю,
А не Господь тебе прислав…
Я ж вірю в дощ і в зорепади,
У шторм на морі, шум в горах…
Та вірю, що є Воля Божа,
Не захлинутись щоб в гріхах…
То ж не шукаю музиканта,
Що в телефоні заховавсь,
Не буду світлячків скликати,
Щоб підсвітили циферблат…
Умію розділяти в світі
Матеріальне й неземне…
Тому, можливо, реалістка,
Хоч творчість у мені живе…
Я не хамлю, а тільки правду
Кажу у вічі, не тайком…
Хоча, можливо, й ображаю,
Тих, хто за спиною з кийком…
Молитимусь, як завжди далі,
Не зневажаю, не клену…
Господня ж Воля нас розсудить
Та висушить гірку сльозу…
13.07.2017
#поезія_Іванна_Осос
| 
та
у Вас 
0
