Ще Осінь ніжно-сонячно фарбує –
Тепла у душі почуттями додає,
Погроз Зими, фліртуючи, не чує,
Бо з Літом ще в коханні заграє…
Тому й вальсує Літо над землею,
Шалений свій не зупиняючи танок,
А Осінь, що уквітчана серпанком,
Весільний не скидає свій вінок…
Живріє Осінь, ще закохана у Літо,
Зігріта в щирих та взаємних почуттях,
Тому немає шансів навіть в Вітру
На холод дотику поцілунку на вустах…
Тумани опускаючи на землю
Вже скаженіє з ревнощів Зима…
Якщо ще Осінь так милується із Літом,
То в кого ж закохається вона..?
Де сил набратися й наснаги,
Як Вітер підкорити почуттям,
Щоб землю в кригу закувати,
Підлаштувавши шлях снігам..?
Зимі б уже стоптати жовтий килим
Та панувати гордовито в тишині,
Всі ріки кришталем міцним сповити,
Щоб все навкруг належало лиш їй…
Та непідвладні почуття її бажанням,
Ще Літо й Осінь розважатися спішать,
А Зиму лиш тоді, мабуть, покличуть,
Щоб їх у Новім Році обвінчать…
| 
та
у Вас