Вже скоро свято Миколая,
Різдво спішить вже на поріг –
Я згадую своє дитинство
Й такий пухнасто-білий сніг…
Згадала голос Миколая
Та руки таткові його,
Коли дарунки нам вручали,
Душа вбрала усе тепло…
Ялинку ту, що на Свят Вечір
З’являлась чудом у кутку…
Ще таткові широкі плечі,
Його усмішку осяйну…
Згадала тріскіт дров у пічці,
Як виглядали ми Зорю,
Бо всі чекали за стіл сісти,
Щоб заспівати коляду…
Кутю на покуті в серпанку,
Узвар, грибочки з часником,
Таким усе було смачнющим,
За, сіном всипаним, столом…
Згадала дзвони, що у церкві
На ніч Різдвяну кличуть всіх
Пиріг, що витягли із печі,
Для наших радісних утіх…
Ще вінчування від вертепів,
Колядників, що під вікном,
Як насмішив колись Антипко
Лякаючи своїм прутом …
Тепер лиш в спогадах дитинство
Різдво таке, що там було…
Бо в поспіхах отих постійних,
Уже, на жаль, не те воно…
То ж пригадаймо все насправді –
Своє Різдво творім в душі,
Щоб наші діти теж з любов’ю
Дитячі пригадали дні…
Щоб внуків наших научали,
Родинно щиро святкувать,
Щоб все різдвяне вберігали,
Нащадкам й далі передать…
Різдваний Дух, що в вишиванці,
Магічну силу Дідуха…
Колядку що звучить і вранці
По України закутках…
28.11.2019
#поезія_Іванна_Осос
| 
та
у Вас