Бабуся від душі, цілує руку, священнику, який тримає хрест, в надії, чуючи, церковні звуки, чекає у житті свій благовіст.
Та мудрістю обріс оцей священник: на сповідь, що на захист люди йдуть і показавши душу, як щоденник, ми думаєм про легкий, світлий путь.
Гріхи всі, людські очі не побачать, які осіли в нього на плечах, та для народу це- ніщо не значить: можливо, смуток догорить в свічАх?.....
|