по снах густих гуляла босоного мати,
гукала підлабуз в чужім гріху.
не знала жінка, що там шукати -
це як знайти живого у гробу. у своїх снах вона не жила повсякденно,
і не боялась за зневагу простих слів.
запалювала свічку на покуті щоденно,
щоб відганяла злих духів від снів. й поцілувавши Ісуса Христа у груди,
ставши на коліна перед розпяттям,
ховалась в свої сни, щоб позабути
і розпрощатися із буденним життям. охристана... нічної зміни не чекала,
ховалась під піччю, задкувала назад.
знедолена... та й вихід не шукала,
сиділа й чекала, як прийде її брат. і ось крадеться він у вечір попідтинню,
безглуздо, та все ж не викрива себе.
і так зворушливо, тихенько й дивно,
але звично, знов в її думки іде. це сон - покірно переводить час,
для нас він - брат у пошуках спочину,
для нас він - ніж для розрізання мас,
що втомлюють і давлять в гробовину.
| 
у Вас 
1
