Чомусь так тихо поміж нами. Мовчить комп’ютер, телефон... Знов роковини смерті мами. Життя минає, наче сон...
Кольори осені в городі. Сади і ліси в золоті. Я бачу осінь у народі. Зроджується заклик: - Не спи!
Завтра, побачити дай Боже. Дай світла, й волю укріпи. Любов і мир хай переможуть. Безкровні нехай сняться сни. Нехай брат з братом не ворожать. Якщо грішу я, то прости. 11.10.2016р.
Молюся мовчазно накресленим словом. Я впевнений, в небі знають мою мову, хоч вона кульгає і наголос кладе, усюди... В небі професори. В них вища освіта читають, хоч бачать як наголос літат. Святим пояснять все, а святі колись булилюди... Дякую Вам, Пані Катерино за те, що Ви є. Будьмо! З повагою Василь Шляхтич з Польщі
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
Ludmilka: Так! На все треба час! Час усвідомити, відчути, що життя і події не обов'язково руйнують тебе, часто вони просто випилюють в тобі найкращі грані як в діаманті!
у Вас 
0
