Пробач, я на колінах стою І порятунку ще для себе молю, Я винна, я мовчала без зізнання Та хіба висмикнеш чи виріжеш кохання. Я не казала, коли мусила сказати Тебе й себе з біди урятувати Про сенс життя земного нагадати Й схвильованість тобою передати. Я змовчала, я душу обірвала Тоненьку ниточку до тебе розірвала Як пожалкую й убиватимусь не знала Я і не думала, я просто не казала. Не привітала, приводу шукала Про серце любляче, закохане не дбала Усе знівечила, порвала, розірвала І відчувати твоє горе перестала. А ти чекав, ти знав і сподівався Ти говорив і слова не боявся Ти б через гори до мене добрався Ти все робив, ти вистояв, старався. Ти не мовчав, ти все казав до букви І якщо ми на сцені тільки кукли, Ти обірвав ланцюг, що їм зв’язали, І яким горла до болю стискали. А я на дроті все танцюю аж до ночі Я світ побачу через твої ясні очі Я їх не втрачу, я не хочу їх втрачати І твого погляду важкого забувати. Ти дуже сильний, твоя слабкість ледь помітна Вона тоненька, навіть зблизька не замітна Я мовчки йшла повз тебе кожен ранок І це єдиний справжній твій сніданок. Тебе образила, мовчання, наче лезо Слабохарактерне, бездушне кредо. Пробач, як зможеш і повстань з руїн Мені потрібен тільки ти один.
|