| * * *  Не хлібом єдиним... Але придивися, Чого ще шукають? Нічого, крім хліба.
 Це людство, мов шлунок. Ввижається, ніби
 Ми схожі на зграю вовків на узліссі,
  Що ладні, забувши про порух рушниці, Метнутись в кошару і свіжої крові
 Напитися вдосталь. А очі-зірниці,
 А очі в дитини такі волошкові.
  Навіщо, навіщо очам крижаніти?! Не хлібом єдиним, не хлібом єдиним.
 Ти чуєш, малеча? Ти чуєш, людино?
 Тривожиться скрипка, питає трембіта:
  Невже тебе створено лише для тління? Хіба твоя слабкість – єдина основа?
 Земля віддає свою силу рослині,
 А спраглого Правди напоює Слово.
 |