|
Ведуть на страту, а Він йде, немов Дитина .
Ось вже Голгофа, де Твій край, Твоя вершина.
Ніхто не знає, у чім є Його провина,
Ведуть розп’ясти на хресті Людського Сина .
Довкола люд, холодний піт, байдужі спини .
Ну не мовчи , скажи Ти їм , що Я - не винен.
А поруч учні, і брати, і рідна Мати,
Їм не дозволять, щоб Тебе навіть обняти .
Ти сам один, Ти сирота, і в цю годину
О, навіть батько із небес не скаже: „ Сину... „ .
Сміються з Тебе і глузують темні люди:
Видовищ хочуть, хочуть бачить ці наруги .
Ось кинуть хрест, приб'ють до нього Твої руки,
І піднімуть Тебе уверх терпіти муки.
Вінок терновий - голові Твоїй прикраса,
Таблиця зверху „Цар Юдейський" - як гримаса.
Хто цей народ, ці люди є - вони ж потвори .
Невже на це Ти їх обрав, о горе , горе!
Ніхто не кинувся Тебе з них рятувати.
Для них прийшов Ти, щоб Тебе отак прийняти.
Йому так важко цих людей порозуміти ,
Та Він - Син Божий, і повинен все стерпіти .
Тече із рук Твоїх на хрест благословення,
І кров оця для грішних них стає спасінням.
Закрилось небо, Бог в тривозі, а чи в смутку?
Злякались люди, повернувшись до розсудку.
Благально очі Син до неба підіймає :
„ Прости їм, Отче , що творять вони - не знають!
Я все вчинив, як Ти хотів,
сльоза остання -,
Спаси Ти їх , що дав Мені, Моє прохання „.
Чи зможе хто любов оцю Твою збагнути,
Чи здатен світ Твою цю жертву осягнути?
| 
у Вас 
0
