У немочі старечості зодяг,
Слабкість доріг підперезав постами.
Від нерозважливості хід мій остеріг
І недугом тяжким помножив рани.
Лахміття діл моїх жбурнув у рів,
Безперестанно змусивши блукати.
І до стіни безвиході привів
На хрест вказав, звелів його підняти.
Бувши малим, не в змозі хрест нести,
Потяг його дорогою зневаги.
Під окрики осудливі юрби
Ішов на схід навчатися поваги.
Провалювавсь у відчаю ями,
В пітьмі вдарявся в кам’яні постави
То спотикався під батіг ганьби,
То упирався у зневіри брами.
Не перестав... Щоб бути назавжди.
Щодень вмирав, щоб смерті вже не знати,
Щоб скуштувавши муки на хресті,
Так як і Ти - міг вічність упізнати.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
ivanpetryshyn: Що це Ви, пані, таке кажете? Ви могли насолоджуватися і тоді, коли я публікував мої вірші. Якщо б Ви хотіли. Варто було просто не читати моїх. Мої вірші аж ніяк не можуть перешкод
leskiv: Цікаві думки. Але не всі люди такі безстрашні і наполегливі в молоді літа. Я часто намагалась пробивати чолом стіни. Чоло розбивала, а стіни стояли непорушно.
у Вас 
1
:hands: 
