Віршую дерева
У строфи безглуздих прогресій,
Слова і акорди
З паперу згрібаю у жмені.
Недоспані ночі,
Шляхом поминальних процесій,
Виходять на «біс»
І відходять в діряві кишені. Крайнеба приходить
Світлинами в рамах віконних,
Мінздрав у цигарках
Мішає тютюн та порох.
Ховаються люди
У норах залізобетонних,
І вже невідомо напевно
Хто друг, хто ворог.
Провітрений вітер
Зриває вчорашні плакати,
Натягнуті струни
Не хочуть звучати без крові...
Потоптано світу –
Нема вже куди тікати!
У серце впиваються
Кулі свої-випадкові.
| 
та
у Вас 
0
