Ніколи не шукаю слів для рими,
Я не задумуюсь над темами віршів…
Приходить просто щось таке незриме
Із дна, із глибини, із закутків душі.
Я просто очі підведу до неба,
Замилуюсь, задивлюсь в синю даль,
В людини просто завжди є потреба
В щось перелити радість чи печаль.
Це все від того, що нема на світі
До чого буть байдужою мені:
Чи будуть це благенькі квіти,
Чи, ‘мо, пісенні солов’ї.
Любуюсь всім. Із жагою святою
Я п’ю красу ковточок за ковтком,
Та спрагу цю не втамувать водою,
А лиш поезії живим рядком.
***
Театр. Шумно. Ось почнеться свято.
Довкола люд, як в вулику, гуде.
Панянок із фрезурами багато…
І кожен офіцер так гордо йде…
А я тут вперше… Тихо в бельєтажі
Сиджу, мовчу, як риба у воді…
В партері сивочолі і поважні,
А на балконі юні й молоді…
Місця зайняли. Подзвонили втретє.
І дійство розпочалося для всіх.
Вітали урочисто, на концерті
Хороший настрій дарували й сміх.
А я тут вперше… Дивлюся уважно.
Але магнітом погляд тягне в бік…
Світловолосий і поважний
Зловив мій погляд чоловік.
Хто він такий? –Це моя таємниця…
Але цей погляд, наче чарівний,
Немов в пустелі з джерела водиця,
На весь театр один такий…
Я не дивилась вже на сцену.
Який концерт? – Тут очі неземні!
Запульсувала навіть кров у венах,
Коли всміхнулись очі ці мені!
…чомусь так свято швидко закінчилось.
Чи ще зустріну очі ці колись?
І тільки мить у серці залишилась,
Коли два погляди пересіклись…
Театр. Шумно. Ось почнеться свято.
Довкола люд, як в вулику, гуде.
Панянок із фрезурами багато…
І кожен офіцер так гордо йде…
А я не вперше тут, у бельетажі…
І знову я у кутику сиджу…
Та не дивлюся на панів поважних,
По молодих очима не біжу…
Чекає хтось чергову нагороду,
А я чекаю щоб пересіклись
Два погляди серед усього люду,
Як рік тому, як це було колись…
І от на серці справжнє свято!
І серцю зовсім треба не багато:
Зустрілись поглядом… Я в очі ці пірнула…
Театр? Люди? – Про усе забула…
* * *
Такий привітний і ласкавий
Останній літній день.
З рижинкою місцями трави,
І довша ніч, коротший день.
Уже школярики припасли
У ранці зошити нові,
Бо завтра знову підуть в класи
Великі учні і малі.
Але сьогодні все ще літо
І сонце ніжить нас усіх,
Щоб кожен зміг ще раз одіти
Настрій літній, щирий сміх
31.08.09
***
Самій не віриться:
Немов ножем відрізало,
Без болю і без жалю.
Вже серце не надіється,
Нема у нім печалю…
Нема ненависті,
Лише байдужість сіра
Заповнила до краю.
Амур уже безкрилий –
Тому тут не літає.
Щось ненароджене іще
Ми не пустили в світ.
Та, мабуть, так і краще…
Це ж як зламати цвіт
І розтоптать нізащо…
***
тоді ціну талант лиш має,
коли його хтось помічає...
тоді талант стає помітним,
коли натхнення поруч світить...
натхнення поруч постає,
коли для нього місце є,
як зорі в небі помічаєш,
як рідну душу зустрічаєш,
як незнайомцю посміхнешся,
з доріг додому повернешся,
коли живеш - життю радієш
і тільки так, як ти умієш
***