як ми анатомію вчили

Ось минуло вже пів року

Як студентами ми стали.

Ми не робим лишніх кроків

Бо часу в нас дуже мало.

Вчили кості ми по ночах,

Анатомка – рідний дім.

І злипалися нам очі,

І хотілось їсти всім.

Але кості, кості, кості –

Наші мрії, сни і біль…

От пішла я якось в гості

На столі печений кріль…

Як дорвалася до нього:

Ось плече, ребро, атлант.

Вже не чула я нікого –

Проростає так талант.

Вдома – кості на підлозі,

Вдома – череп на столі.

Мама й тато у тривозі:

Чи здоровиться мені.

Я здорова, мамо  й тату,

Не хвилюйтесь без причин,

Просто кісточок багато

У жінок і у мужчин.

Ну нехай, скінчили кості,

І суглоби вже здали.

А студенти далі постять,

Хоч й стипендію дали.

А стипендії так мало:

Два «еН/Бе» і двійки три,

Не хватає вже на сало,

Місяць ти як хоч живи.

Анатомія. І знову

Анатомка, м’язи, труп…

Як завжди вже, - я готова,

Взяла скальпель я до рук.

Сотня м’язів, і всі знати

Необхідно «на зубок».

Вдома трупа нам не мати

Й сидимо ми до зірок:

Тут почався, прикріпився,

Функцій не злічити всіх.

А студент вже з толку збився,

Істеричний в нього сміх.

З горем пополам, з сльозами

М’язи здали і тепер

В анатомці вечорами

Ми вчимось аби «не вмер

Хворий» нам на підсумковій,

Спланхнологію вчимо.

Книжок стоси, сили нові.

Вірю, все цей раз здамо.

Будем знати де шукати

Шлунок, легені, нирки,

Які зуби треба «рвати»,

А які лишить таки.

От коли язик я вчила,

В хаті був переворот:

В крісло тата посадила

І відкрила йому рот.

Ротова ось порожнина,

Переддверря, ось язик...

В мене тато молодчина,

Все стерпів, але прорік:

«як я знаю, скоро вчити

Будете кишки, чи ні?

Що ти думаєш робити?

Далі вчити на мені?»

Ні, татусю, в нас чудові

Трупи на столах лежать,

Є старі, але є й нові,

Треба тільки побажать

Кафедрі віддатися всеціло,

В анатомії навіки залишить

Свою душу, розум, тіло,

Знань заради на землі цій жить.

1995р.