Я СТИХА ПРОМОВЛЯЮ СЛОВО МАТІР...

Я стиха промовляю слово МАТІР,

А серце в грудях щемом відає:

Буде прощати і буде чекати

Вона завжди дитя своє.

Вона любов, а ми взамін непослух,

Вона життя своє нам віддає,

А ми до сліз доводим її просто,

Ми думаєм лише про Я своє…

Ми забуваєм як біля колиски

Провела мама нічку не одну.

Схилившись над малятком низько,

Співала колискову про весну.

Співала про весну і кращу долю,

Молилася до Господа не раз,

Молилася за сина і за доню…

А час все біг, не  зупинявся час.

І от уже Катруся чи Степанко

Іде до школи в перший клас.

У мами сльози на очах ще зранку:

«Ну от, ти вже школярик в нас».

Пройдуть роки, а берегиня плаче,

Бо сина її в армію беруть.

«Ти бережися, сину, мій юначе!» -

І біль душі, і стогін серця чуть.

Життя – турботи. Діти виростають,

Проблем не меншає проте.

І от уже сватів чекають,

Бо донечка, як мак, цвіте.

Весілля справили. Діждалися онуків.

В батьків роки не молоді.

В них мозолисті теплі руки

Й поради щирозолоті.

А ми про все це забуваєм.

Ми не рахуємося з цим.

Минають дні, роки минають,

Як в небі гине синій дим.

І от життя свій суд вже вершить,

І ми втрачаєм матерів.

Ось тут задумуємось вперше,

Про те, як хто на світі жив.

Якщо самотність вашу матір

Вже розшукала, ви прийдіть…

Щоб помовчати, розпитати

Часу для зустрічі знайдіть.

І пам’ятайте, часу мало:

Життя, немов вода в ріці.

Частіше згадуйте про маму,

Ступивши крок на манівці.

1996р.