Після Голгофи.

Світанок не скоро,мій погляд на стелі,

в руці я без втоми тримаю портрет.

В душі сіра пустка, я ніби в пустелі,

і тільки пливе сизий дим сигарет.

Ще будуть світанки, в тумані від диму,

у роздумах ночі , кошмари у сні.

Створили так складно нещасну людину.

А може це  щастя?....Що біль у мені!

До тебе торкався,вмирав у обіймах,

родився, воскрес і не вірив очам,

а потім ще довго, стояв на колінах.

з поклоном молився, небесним дарам.

Весь шлях на Голгофу, пройшли ми обоє,

кричав дикий натовп,плював нам услід .

Під градом каміння стояло нас двоє,

ще юна дівчина і сивий як дід.

Душа пнулась  в небо з побитого тіла,

а камінь все падав…У злобі лихій,

забули в екстазі, що притча веліла,

хай кидає той, хто немає гріхів…..

Тобі збудували, тюремні хороми.

А я відчуваю самотності страх.

Не треба в подяці вже бити поклони.

Тепер буду знову - келійний монах!

28.08.20009 р.