Я знов втікаю від жорстоких світів,
вони ж біжать за мною, як собаки.
Що далі? Падаю і відчуваю біль.
Мене шматують. Я не можу встати. Уже й не хочу... Дикий біль і смерть.
Вона схилилась наді мною, сива.
Не забирає, дивиться на те,
як я стаю крові' й думок місивом. Смерть знов мене приводить до межі
та не дає вступити через неї,
і за тією вічною межею
вдихає в мене сили
встати,
сміятись, жити, йти, кохати,
і падати, і знов вставати,
йти до мети, перемагати,
і програвати,
і вмирати, і проростати... Безумство духу, вдих на повні груди
і я встаю, оновлена життям.
Вже не впаду - такого більш не буде.
Не стопче більш ніхто. Я не сміття. Ти, смерте, мені істину відкрила
і не боюся більше тебе я.
Бо в мить як в твої очі подивилась
я зрозуміла цінність всю ЖИТТЯ.
| 
та
у Вас 
0
ne je ce azh taka prosta sprava, ne bulo b smerti ne bulo b i zhyttja