= Ц І Л Ю Щ А К Р И Н И Ц Я = легенда = 1 З глибинних надр джерела вод Пульсують срібними пучками… З криниць , прихованих віками , Походить й древній мій народ. 2 Де тільки мешкають зайці Й співочі птахи , наодинці В глухій незайманій глибинці І з сяйвом сонця на лиці,
Душа міцніє і цвіте, Бо відкриває таємниці, Урок беручи у синиці… Воно , величне і просте ,
У партитуру ляже слів… Там , в холодку дубів й ліщини В бентежно – трепетні хвилини Щораз в присутності послів
Дозріють висновки: це я Та ліс із спільного коріння- Вдвох потребуємо проміння, Тому ми з ним одна сім*я.
То ж , гострим нервом відчуттів У геніально – досконалім Знайти стараюсь ідеали Крізь метушню звичайних днів.
І саме в лісі , саме тут Усе мізерне та дволике Пощезне геть і щось велике Зійде , звільняючи від пут.
Якийсь божественний вогонь, І це я гостро відчуваю, Йде від землі та небокраю До експресивних вкрай долонь.
То ж, час для відліку Буття Початком губиться у слові… З криниці чистої любові Б*ють цівки вічного життя. 3 В глибокім вибалку між трав, В давно неходженій діброві В строкато – сяючій обнові Пробився витік , що дрімав.
Тихцем по селах без кінця В народі всяке говорили, Тому боялись й не ходили У ті віддалені місця.
-Кума була в русалчин день,- Шептались часом літні баби,- В яру і чула голос зваби : Міраж оманливих пісень.
-Дух лісовий залоскотав Юнця ,- зазначили провидці… Хтось з страстотерпців – очевидців Ось цю легенду й пригадав :
-Ще за переказом дідів, В день Вшестя , буцім , в Воскресіння Блакитне бачили світіння… Тоді минало сорок днів,
-Як на коні святий гінець Промчався тут і з – під копита, Там , де земля була розрита, І бризнув струмінь , хай же грець.
Затія може й не пуста , Коли хтось стверджував з пошани , Що проявлялись на поляні Із гладі й обриси Христа :
-Колись Ісус наш по землі Ходив з кулеби до кулеби… Забрав Отець його на небо, А з ним гріхи землян й жалі. 4 Гурт щиросердних жіночок Посіяв квіти в тій долині, Поверх приставили цямрини, Звідкіль й побіг дзвінкий струмок.
Цим поцікавився інок, Бо був обізнаний про чутку… Ото ж , явивсь в діброву хутко Чи то святий , чи то пророк.
Примайстрував собі курінь, Де одиноко й оселився: І постив , й совісно молився, Тому змарнів й ходив , мов тінь.
Легка пружиниста хода, І словом , й серцем повеління – У світле свято Воскресіння В джерелах збурилась вода…
Торкнувся змученим чолом До бульбашок , які кипіли – І струпні язви облетіли У пік піднесень загалом.
В оселі дальні розійшлись Новини ці , мов блискавиці : Спочатку крались одиниці, А далі – юрби потяглись.
Отой щасливий чоловік На Вшестя міг зцілить недуги – Лиш раз святий своїм потугом Струмок той збурював на рік.
Хто першим з немічних стрибав В кришталь холодної водиці, Фізично й духом той міць криці У тій купелі набував.
Щорік у визначений день Збирались тисячі в діброві… Прокльони , стреси , бій до крові За право першим буть лишень.
Зачав свій стаєрський забіг Юнак , що мріяв так настійно Зійти з дитинства самостійно Стопами босо за поріг.
Ото ж , тривалих десять літ Чекав хлопчак на чергу вперто : Молився щиро , бо відверто Плекав надію на політ.
Настала вистраждана мить : Знайомі стовпища і сварки – Сліпі й німі з усіх прошарків Й такі , у кого все болить. 6 Святий акафест відслужив, За тим завзявсь переказати Апокриф й «Отче наш» читати Та цівки сяйні освятив.
Візком доповз ледь до межі Юнак , здолавши перепони, Припав обличчям до ікони Й моливсь за шанси у житті.
Та ось у наступ і на штурм, Попхнувши слабших , наче шило, Пішло кремезне здоровило (Либонь , завсідник зон і тюрм).
Якийсь там прищик чи чиряк Пройшовся праскою по писку : -Доволі бавитись , пописько! Держу» базар», порву ніщак.
-Не Ваша черга , а моя,- Вмовляє велетня каліка,- Дає для зцілень мені ліки Єдині матінка – земля.
-Наполягаю, що не дар Присутній нині в цьому дійстві : Чи то гіпноз , чи чародійство Пускає в очі нам мольпар.
Руки потвора не зняла , Щоб похрестить чоло під титлом… Сяйнуло враз яскраве світло З глибин бездонних джерела… 7 Струмує радість молода : І словом , й серцем повеління – В прекрасне свято Воскресіння В криниці збурилась вода.
Стрибнув пройдисвіт в струмінь вод… І хоч вчинив цей акт він першим, Та дива дня не перевершив, Розвеселивши лиш народ.
Торкнувся бульбашок юнак- Дошкульний струм пізнав перстами… Продовжив в Господа устами Благати дати зміни знак.
«Полікувати ти просив Духовний світ та стан фізичний? Отримав право , щоб фактично Відчути силу Божих див.
По вірі буде все твоїй,- Почув він голос з серцевини,- Бо тілеса та дух людини Очистить й зцілить подих мій.
Умиротворення в душі Воздам , як Батько , по заслугах… Ото ж, вставай і рухайсь лугом, Змочивши ніжки в спориші.
Сповідав істину мою – Ступив на стежку благодаті : Не воду спив , на смак строкату, А кров , цілющу і живу.
Он , бачиш, срібляться в росі Троянди – серця подарунок Й палкого сонця поцілунок! Купайся в радості й красі…» 8 На ноги встав , обнявши ранок, І в золотий побіг серпанок…
Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:
Переглянули твір - 1157 чол.
у Вас # закладок
Автору за твір:
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 0
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
