Розгулялась метелиця,

Погубила намисто...

Шелестіла лебедиця

Чарівним падолистом...

Шумить океан, гнівно піниться бризом,

Кидає, мов тріски, уламки із гір.

На кручі ж монах стоїть у чорних ризах,

Де сім сотень років живе монастир.

Посивіли очі у волошки,

Випивши свіженький літній «фреш».

Посиди тут, біля річки трошки.

Серце просить... Ну а ти ідеш...

Боюся темряви. Бо у тиші,

В цій чорній тиші я – одна.

Боюся, коли полум’я дише

Так близько, що стають теплі вуста.

Розписує слова зима,

В багаття падають комети.

Ще є якась старовина

І новорічності квінтети.

Я танцювала вальс із вітром,

У небо сипалась калина.

В моїх долонях жило літо

 І білі пуп’янки шипшини...

Буденність і сірість вичерпують сили.

Без стимулу вже й непотрібне життя.

Де ж музика, щоб знову серце ожило.

Щоб знову злетіла на крилах душа?..