Хай скрегіт й плач стражденної землі Досягне й хмар, і сонця, й неба, й Бога. Хай пом’януться дні, коли діди Наші топтали ті важкі дороги. І скільки, наче масок, чорних плит! Вони відчули усі біди долі В нічному небі, де холодний вид Бивсь в полум’ї чорнобильського болю. Плач матері. Вогонь. Вогонь! І крик. Крик не людський. Хоч його зодчі – люди. Востаннє – спокій. І раптовий рик Гарячих труб. І плач. І біль. Повсюди. У вихорі радіаційних днів, Які однаково холодні й мертві, Земля скрегоче вже без сліз і слів, Коли вже місяць досягає чверті. Стоять забуто золоті сади І вишні аж згинаються од цвіту… Навіщо це? Не знищити біди, Не засміються сосни, трави, діти. За що це все? В сльозах мати-земля. І квилить вишня тихо й журавлино. Вона вже не почує солов’я, І нікому зривати вже калину. Але найважче – матері-землі У стогоні тополі, як примари. У неї – хустка трауру й журби – Радіаційна чорна-чорна хмара.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
Вітаю Вас з Новим 2026 роком!