Сургучем щось упало намисто Дерев’яних й колючих сердець. Що ж, я так й не була оптимістом, Хоч й казала... Ввірвався терпець... Та все рівно ж, розлучені в болі, В небі тихо співають пташки. І горить лиш солома на полі У суцвіттях земної слюди. Розіб’ю тихе дзеркало темне, І уламки утоплю в росі. Жити світлом, й в красі – недаремно, Жити в світлі чарівно, й в красі! Я співатиму трелі чарівні Під захопливий вітрику свист. Я живу без оцінок і рівнів. Певне, все-таки я оптиміст...
Чи не багато "сургуча" у твоїх віршах?.. Коли "небеса сургучем спалахнули", все виглядало дуже привабливо, та ось коли "сургучем щось упало намисто" - звучить уже малозрозуміло... А якщо внести якісь зміни ось у ці рядки, де збіги приголосних: Жити світлоМ, Й В КРасі - недаремно, Жити в світлі чарівно, Й В КРасі, - адже п'ять приголосних підряд рідко зустрічається навіть у прозі, а це ж вірш?..
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
kraynyuk46:Сумно, п. Таміло. Чомусь за нас самих вирішують нашу долю чужі старі діди. Дивно. Огидно. Та тільки подавляться вони тим ягням. Ось побачите!
у Вас 
0
