AVE MARIA

Буденність і сірість вичерпують сили.

Без стимулу вже й непотрібне життя.

Де ж музика, щоб знову серце ожило,

Щоб знову злетіла на крилах душа?

Де ж музика? Справжня, з старих клавесинів,

Сопрано дівоче, і тенор, і бас?

Де ж музика, що йшла у спадок до сина,

 А внуку її не залишив час?

Немає. Уже не дзвенить і  у росах.

Пішла. І навряд чи повернеться знов.

Пішла кудись в ніч. Тихо, бідно і босо,

Хоч мала колись і багатство, й дюбов.

Я кличу її і благаю… Та пізно.

Далеко вже вітер торкається пліч.

Бо люди і музика ця  - такі різні.

Я кличу… Але вона рушила в ніч.

І сіра роса не згадає вже дзвону,

І скрипка, як в класиків, не задзвенить.

І тільки цей дощ, що стікає по гронах,

Окремими нотами тихо шумить...

Я кличу… Немає. Вже згасла й надія.

Та що це? Це сон? Чи ніч ноти знайшла?

Я знаю. Крізь сон лине "AVE MARIA”.

Вже легше на серці. Звільнилась душа.

Це – музика справжня, написана в тиші.

Каччіні і Шуберта ноти… І Бах

По-іншому, але по-справжньому пише.

І музика душу застане в сльозах.

В сльозах заживають усі серця рани,

І ноти на душу впадуть, як роса.

Сідаю тихенько за фортепіано

І клавіш нечутно торкає рука.

І перші акорди. І музика лине

Назад, у вікно. І не спинить вже ніч.

А клавіші кличуть її журавлино,

Вона ж вітерцем доторкається віч.

І сльози утерла. І серденько гріє.

Вона не пішла… А в уяві встає

Знов Мати Христа, проста Діва Марія,

І погляд її знов у серці живе.

Стоїть в повній тиші. В хліву. На колінах.

В молитві за Сина, що в яслах лежить.

Так вогко й духмяно в хліву пахне сіно

І світло з далеких зірок струменить.

Молитва. До Батька Спасителя світу.

Вже спить Віфлеєм. Заколисує ніч.

І тьмяне й холодне зірок з неба світло

Ледь чутно торкає заплющених віч.

Стоїть на дорозі. І вітер дме пилом.

Вже сонце червоне, мов кров із небес.

Дивитись вперед вже немає і сили,

Бо там височіє під сонцем вже хрест.

Розіп’ято Сина. Життя і надію.

І в серці, що б’ється у горі, лиш біль.

І сонце, мов кров її Сина, жевріє.

Вже висохли сльози. І… Сміх звідусіль.

Вуста, запорошені пилом, й долоні.

Сном, жахом здаються оті три хреста.

І серце. Луною. У сивих скронях.

Розіп’ято Сина. Надію. Й життя.

Вже висохли матері сльози болючі.

Розіп’ято Сина. Надію. Й любов..

І біль б’ється в серці. І вітер із кручі

Все дме в лице пилом. І сонце – мов кров.

Стоїть у небі, на хмарах пресвітлих.

А погляд все той – і мудрий, й простий,

Стурбований. Певне, холодним цим світом.

Але такий світлий, прекрасний, ясний.

Навколо – сонм ангелів у білих хмарах,

І сонце, і зорі, й усі небеса.

Вона ж така ніжна і тиха, як пара,

Прекрасна і світла, спокійна й проста.

І посмішка. Добра така й промениста,

Ласкава, мов хоче прийняти весь світ.

Стоїть у вінці. Така ніжна і чиста.

І сліду не видно важких різних літ.

І музика. Наче той погляд Марії,

Немов її чиста й прозора сльоза.

Це – музика справжня. В любові й надії.

Вже легше на серці. Звільнилась душа.

А музика все ще живе крізь століття,

Відновлює сили, вдихає життя.

Нові покоління, цю музику світлу

Не відпускайте у ніч забуття.