Хащі почуттів

Посивіли очі у волошки,

Випивши свіженький літній «фреш».

Посиди тут, біля річки трошки.

Серце просить... Ну а ти ідеш...

Знаєш, я не люблю твої очі.

Серце більш любило почуття...

Тому в час безсоння, тиші й ночі

Вигадало дивні відчуття.

Я собі навіюю щоденно,

Що страждаю, наче у вогні.

Знаю, це брехня все. Достеменно.

Ти ж ні разу не з’явивсь вві сні...

Ти пробач за погляди і очі,

Блідноту і рум’яність лиця...

Знаєш, юні ці серця дівочі –

Наче хащі джунглів без кінця.

Не знайдеш ніколи там дорогу,

А, тим більше, почуттів сліди.

Лиш жінкам не треба допомоги,

Адже джунглі зростили вони...