Небеса сургучем спалахнули, Зверху синь ще голубила час. Наче серце, яке всі забули, Піднялося у небо ураз. Вітер дивно обпалював вії, Ударяв у холодні гілки. Сургучева закохана мрія Поховалась в очах осоки. Грудень сонцем заманював очі У тремкий золотий листопад. Білі зими в тонкім непорочні Запізнились на власний парад. Мить – і небо згорнулось, як книжка, Й полетіло в зірки журавлем. На вікні колисала сон кішка, Тихо гралась тремким вітерцем....
Ясна річ, що то серце, що все образно... Коли синь ще голубила нас, Небеса сургучем спалахнули, - Наче серце, яке всі забули, Піднялося у небо нараз... Так, Олю, погодься зі мною, звучатиме зрозуміліше. Іще: Тільки зими, в тонкім непороччі, Запізнились на власний парад... Чомусь я бачу ці рядочки такими. Дуже гарний вірш. Багатьом із нас варто вчитися вмінню цієї дівчинки писати образно, цікаво й легко... Успіхів тобі, Олю, на творчій ниві! З поваго Did.
У тлумачному словнику я знайшов слово "непорочна", а слова "непороччя" там чомусь немає, а ще дуже сподобався: "...тремкий, золотий листопад." Разом з Вашим сходом сонця в душу прийшла тремка радість. Дякую за це відчуття.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
