1 Я – українець і пишаюсь цим! За Батьківщину хто б це не гордився? Бо ж тут , під небом ясно – голубим, На білий світ колись я появився.
Плодюча й щедра вічно ця земля: Лиснять , мов масло, тучні чорноземи… Дає вона натхнення і життя, Щоби творить сонати та поеми.
Вона ростила хлопців і дівчат, Тепло й снагу давала своєчасно: Злетіло ж стільки з неї соколят, Щоб світ доповнить добрим та прекрасним.
Її топтали чоботом не раз, Не раз стріляли в серце їй і тім*я. Та піднімалась з ран вона щораз, В борні своє відстоюючи ім*я.
Рішучу твердість й міць на все життя Вона завжди вкорінювала сину – Обов*язку святого почуття За тебе є в випробувань годину.
Болить моя поранена душа За честь твою, за славу й негаразди : Ведуть країну знову до ярма Її нові господарі та газди.
Вітчизна , мати і сім*я – Не відаю святішого я зроду! Та вірю – зрине врода молода З руїн та згарищ мужнього народу!
Хай в згоді всі духовній заживуть, Хай зацвітуть оновлені катрани, Хай перемоги в дар тобі несуть, Як плід натхнень, майбутні Магеллани!
В твою я долю вірю , як в свою, Люблю тебе , як матір і кохану… Мов перед совістю , Вкраїною стою, Найвищу й гідну віддаю їй шану. 2 Я – син селянський і горджуся цим! Де б не бував , я буду пам*ятати Своє село за пагорбом крутим І вікна сині маминої хати.
До зрілості я ріс на місці тім, Де тілом трепетав від щастя й болю, Де на шляху , зеленім і ламкім, У світ виходив по пшеничнім полю;
Де золотиться в липні ярий хліб, Де зацвітають в травні вишні рясно, Де дозріває проти сонця кріп І мить в саду пречиста і прекрасна.
Хоч зазнавав невдач гірких і втрат, Та тут вливався в море велелюдне. Не треба повертатися назад, Бо став близьким я та потрібним людям.
І земляки , зібравшись за столом, Мене привітно будуть зустрічати… Бо всмоктував з грудним я молоком Любов і ласку маминої хати.
Я відчуваю скрізь її плече, Ношу під серцем поля крапелину. Мій Буг блакиттю-стрічкою тече У гомінку заквітчану долину.
Світанком череда в луги бреде, Долаючи туман , немов заслони. Здається ,що до бою хтось веде Стрункі й стрімкі військові батальйони.
В дощі у нас і трактор не пройде: Все ніби в джунглях Конго чи Лесото. Та не почуєте так більше вже ніде, Як мелодійно чавкає болото.
В гаях зозуля радісно кує, Щебече шпак на сотнях діалектів… Лиш бездоріжжя змінювать своє Не хочу на комфорт міських проспектів.
Щонайрідніше є- воно моє, А іншого і не було ,й не буде! Село в достаток харч нам віддає, Воно наш дух викохує і будить.
Мене майбутнє зовсім не страшить, Бо в долі завжди будуть проводжати Оця подільська лагідна блакить, Тепло і світло маминої хати. 3 Я – українець! Древній ми народ, Ми – нація , ми – етнос, бо Дніпрові Закарбували хвилі в пущі вод І символи , і стяги малинові.
У нас були держава і мета, Хрестили нас , як праведних, до віри: Щоб не зреклись ніколи ми Христа, Так дай нам , Боже , злагоди й довіри.
Сусіди ласо мацали наш тин – Була страшніш за чорного монаха Їм дружня міць згуртованих дружин, Могутня зброя й шапка Мономаха.
Проникливий та мудрий Ярослав, Він знав, над чим задумуються діти! Нам до прогресу вікна прорубав, Проклавши шлях до вченості й освіти.
Писали ми , бо мали письмена І куполи різьбили золотії, Та поховала мрії і надії Софіївська повалена стіна.
Ми мали все : історію й роки, В яких були досягнення і плани, Та закував нас розбрат навіки У кріпосні окови та кайдани.
Ми від Європи відвели татар, Бо намертво стояли в підворотті… Мов смерч , пройшовсь рішучий їх удар По духові слов*янському і плоті.
Не підіймався наш на інших меч, Ніколи ми не гнобили й нікого. Скидаючи чужі кайдани з плеч, Ми йшли до правди й волі – до святого.
Ми рухались до вірної мети – Своєї самостійної держави; В часи звитяг козацької доби Писали книгу доблесті та слави. 4 Я – українець! Іншої нема Такої України більше в світі! Встає, на лікті сп*явшись ледь , вона Біля лукаво виплетених сітей.
Куди б не кинув гострий ясний зір, Куди лиш око поглядом сягає – Від вод Дінця аж до Карпатських гір – Скрізь простягнувся простір цього краю.
Від русичів упали ми в хохли, До малоросів падали – до бидла, Нас залюбки на бал чужий несли – На стіл смачне відварене повидло.
Таки чудовий виховавсь плебей – Нас запрягли , немов волів орати. Зніміть пов*язку з ранених очей, Пора і нам вже крила розправляти!
Моя держава , гордий мій народ , Суспільство юне, зовсім ще незріле! В борні позбувшись рабства та колод, Ми трішки лиш павпочіпки присіли.
Чи ж маєм друзів щирих й ворогів? Мов стадо кіз, шарахаємось в полі Поміж вовків голодних й пастухів У пошуках своїх шляхів і долі.
Мій рідний люд, невже ти боягуз? Невже до хвиль розбурханих прип*ятий ? Бо ж знову нас в задрипаний союз Вже тягне хитро братія пихата.
Я не бажав би схрещувать мечі: Пережили ми війни незчисленні – Хай не бояться пострілів вночі На нашій мирній європейській сцені.
Цю землю рясно всіяли кістки, Скропили кров*ю і батьки , і діти. То ж , на планеті серед рівних ти Достойна місцем гідним володіти.
До неба руки буду я тягти : -О, досить нам вже борсатись в задусі! Вершин культури треба досягти Тобі , Вкраїно , в поступальнім русі. 5 Я – українець!Гарно ж як звучить ! Акорди милозвучні та чудові! Мелодія закохана звучить В співучих наших мові та розмові.
Пісні у нас веселі і дзвінкі, Мов шлях Чумацький , довгі та протяжні, В важкі часи, мов біль, сумні такі, Від щастя в свято – ніжні і розважні.
Вони , як зміст народу і душа, Його глибини ,злети і висоти; Вони йому до серця й до лиця, Бо вкажуть всім, звідкіль узявся й хто ти.
Не раз народ щемило наш в путі, Заказували бонзи мові вмерти… Та ми жили й мужніли в боротьбі- Наш благородний дух не встигли стерти.
Немов червоне й чорне в рушниках, Були медово –сонячні завії, Було гірке й солоне по краях В години зради , горя й безнадії.
Морили в тюрмах голодом тебе, Гонили по етапах таборами, Хотіли неотесаним мене Та й нас усіх лишити баранами.
Приблуди , часом й наші ж хробаки Всю суть твою і віру пропивали, За твій же хліб всілякі чужаки Тебе терзали , мучили , топтали.
Коли цвіла історія держав І прямували мови їх у зали, Всі ті , хто честі й совісті не мав, З палаців мову нашу проганяли.
Та хтось же був гартований вогнем, Умів горіти словом й не згоряти, Бо голос мови в темряві і днем Таки зумів у герці відстояти.
Мов перший сік вібрує у зелі, Пульсують звуки чисті в кожнім слові. Не маєм права всі ми на землі , Життя проживши, вмерти без любові.
Останній подих свій віддам сповна – Обов*язок здійсню громадянина, Щоби жила, раділа та цвіла Надійна твердь –єдина Батьківщина! 6 З русинів я! Є тисячі ідей, Які могли б нас в ціле об*єднати. Та аргумент політикам оцей Ніхто не хоче вчасно підказати.
Нас на дрібний розвіяли пилок : На партії, на прошарки , на класи, На віри , на конфесії – в гурток, У бездіяльні , безпорадні маси.
Ми не будуєм- робимо обвал, Катастрофічно падаєм в провалля, Чи , може, ми ждемо нових навал, Які зметуть Вкраїну в Зауралля?
Відчуження , віддалення людей – Ні раду дать , ні разом поспівати, Щоб збагатіти, свій же фарисей Відправив нас по світу старцювати.
Шукаємо в чужих кишенях благ, Мов жебраки , випрохуєм щось дати. Людці з своїх й чужих злодюг- сутяг Примусять нас , що й маємо , продати.
Корупція обвила нас , мов спрут, І намертво в обіймах затискає. В глухий забуто- безнадійний кут Суспільство наше владно заганяє.
Цей час у долі дочок та синів Не раз , не два ще болем відізветься І за байдужість витрачених днів Нам каяттям платити доведеться.
За втрачене майбутнє , друже мій, Перед дітьми не буде оправдання. То ж, з- під порога прагнень та надій Нехай приходить швидше прозрівання.
Єднаймося , братаймося усі! Гонімо геть розбещені ватаги! Хай на Вкраїні – Київській Русі Довіку майорять свободи стяги. 7 Народе мій , слов*янський побратим! Тебе обравши , я не помилився… Я – українець! Чуєте! –І цим Завсіди й всюди з гідністю гордився!
Гарні вірші у вас, ране Миколо, та я все ж радила б друкувати по 3-4 в тиждень а не по 10 в одному вірші, бо є ті,хто прочитає, а є й такі, які із-за розміру не захочуть дочитати до кінця.
Вся наша історія....Спасибі Вам ...Ви підіймаєте патріотичний дух нашого народу...В наш складний час,такі вірші ну дуже потрібні..Щоб не тільки молодь розвивала в собі гордість за нашу з вами УКРАЇНУ...А й народ старшого покоління,тому що в нашій місцині ...Вони ще тягнуться за так званим SOYZOM.......????
Вдячний, що так високо оцінюєте мої скромні м ожливості.додаю на сторінку лиш те , що пройшло публікації у ЗМІ чи книгах(на сайті є інфрмація про презентацію нашої книги !Голосом майдану").Надіюсь , що напрацювання в теперішні час кращі , ніж 10-річної давнини. Окрім , звичайно, цього твору.З повагою Пломінь.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
leskiv: Дякую за коментар. Вони не дурні, їх так "оболванила" їхня рашистська пропаганда,що витверезити їх можна лише з допомогою зброї. Інакше не зрозуміють, не дійде. Це як у фашистській Німеччині
та
у Вас 
0
