Погожої днини тобі, Україно !

Пане Василю!
До написання віршів, у яких є святе для нас слово Україна, треба ставитись з особливою відповідальністю!
Що ми тут маємо?
Погожої днини тобі, Україно,

і мудрості сивих віків.

Воістину радий, по-правді щасливий,

що тут тебе, нене, зустрів.
Перші рядки прекрасні! Я ними заворожений. Просто можна взять за початок наступного гімну країни. Клас!
А далі ви пірнули у графоманство, тобто у примітивне римування. Це недолуге "воїстину", слово-паразит "по-правді", "тут тебе, нене, зустрів" (де тут? на аркуші, чи в своєму обійсті?).
Я був зрадів, а потім зажурився.
Ви, на жаль, не втримали планку.
Далі:
Блакитної долі і сонця любові,

і праведних дум та чинів.

Хай день цей прийдешній засяє у тобі

й усіх спопелить ворогів.
Перший рядок красивий, а потім недолуге чинів. Яких чинів? Нісенітниця. А останній рядок "спопелить ворогів"? Чи не досить нам ворожувати і вбивати ворогів, коли весь світ прагне гармонії, краси, доброти. Чи не досить крові? Просто моторошно стає від цього рядка. Хто Ваші вороги?
Наступна строфа:
Зустрінемось, рідна, колись ще, удруге.

Повір, я б так цього хотів,

Як в день особливий під дзвін перемоги

своїх позбираєш синів.
У перших двох рядках дозволяєте собі неприпустиме панібратство. Україна Вам - коханка?
Прочитайте вголос другий рядок - "я б так цього хотів"... Певних асоціацій не викликає?
Насамкінець хочу сказать, що Ваш вірш вартий уваги, бо в ньому є 5-6 вдалих рядків. Якщо Вам вистачить таланту його докорінно переробити - твір може стати шедевром і я перший потисну Вам руку!
З повагою, Тарас.