Гойванович Лілія (+ твори)

Пазли…
Життя своє у пазли я складаю,
Картина із хвилинами росте,
Всі кольори веселки я змішаю,
Нехай вона весною зацвіте.
Ловлю хвилинки, купою вкладаю
У радість, і в усмішку, та красу,
Краплину сонця світла я шукаю,
Дощу тепло і вранішню росу.
Терпляче я частинки відкладаю,
Час все простить, і все лікує час,
А пазли додаються і зникають,
Хай буде так, як є, і без прикрас.
Невтомно день за днем я їх складаю,
І буду це робити будь-що-будь,
До сонця, до мети, до небокраю,
Розкрити лиш життя таємну суть.

Життя – це дар?
У кожного своє життя,
Не схоже ні на що подібне,
Ритмічність серденька биття –
Відлуння до дзвіночків срібних.
Дзвенить і сміх, дотепний жарт,
Струмочком сльози кришталеві,
Любить життя – ось справжній дар,
І окулярів не носить рожевих.
Вслухатися у тишу зоряну,
Вітати посмішкою сонячне проміння,
Красу природи все ж колись збагну,
Потрібно лиш бажання і терпіння.
А поки голуби воркують, сонце світить,
Веселка визирає із-за хмар,
Поки цвітуть на всій планеті квіти,
Доти цінуй життя безцінний дар.

Життя – це мить?
Таке життя – в нім все переплелось,
Невдачі, успіхи завжди разом ідуть,
Здійснилась мрія, решта – не збулось,
Та треба йти – і будь-що-будь.
Прекрасний світ, і сумніву немає,
Життя, як казка, знаю точно я,
А іноді так боляче буває,
Прислухаюсь – кричить душа моя.
Я вірю: все в мені: і біль, і радість,
І усмішка, і сльози, як роса,
Я кидаюсь із крайності у крайність,
Якась непевність в серці пророста.
Помилка - кожний вдих, а видих – промах,
У перемозі – суть, скажіть, яка?
Що день – то мить, то долі помах,
Солодка чаша, та вода гірка.
Де істина? У чому суть хвилини?
Життя – це мить, яке без крил летить?
Крізь ліс і хащі нас веде стежина,
В руках у нас життя, будемо жить!