Тато взявся
помагати
вчить уроки сину.
«Мучать» вдвох одну задачу,
певно, вже з годину.
- Може, все ж
комусь подзвоним?
– хлопець ледь не плаче.
Батько вперся:
- Ні!
Для чого
голова на плечах?
Ледве-ледве все
ж зробили.
Син зітхає наче:
- Певно, татку,
ти складнішу
не рішав задачу?
Той задумавсь.
Враз регоче:
- Тю! Та то ж дрібниці!
Часом є така
задача.
Зовсім не дурниці!
Мав я, синку,
чесне слово,
більш складну
задачку.
Цілий рік не міг
згадати,
де сховав
заначку.
|