Не я розсипала сіль
Людмилі Калиновській
Не я
розсипала сіль,
та мушу її
збирати
усе життя,
бо навкіл
солоно-холодні
ґрати.
Збираю,
змиваю, та зась,
мене не
дивує лихо:
в солоних
чужих словах
життя
проминає втіха…
Я мушу її
збирати,
ховати
усмішку з болем,
зривати
противні ґрати,
рівняти
солоне поле.
Усе життя ж
бо навкіл
іскристо
розсипчасті скалки,
а я все собі
– зумій,
солодке
відчути варто!
Не я
розсипала сіль,
та я все
життя збираю,
бо трішечки
варто – біль
в життя
відпускає крилате!
24.11.2013
Додав: malovana (09.12.2013)
| Автор: © Тетяна Мілєвська
Розміщено на сторінці : Мілєвська Тетяна
Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте :
Переглянули твір - 1498
# закладок
? сіль , вірш , Доля , життя
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин ( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ ruhlyvy : Кожне слово в цьому тексті - гірке, але повністю правдиве! leskiv : Єдине, що залишилось в українців зараз, це - віра в Господа. Наші "друзі" знову вже вкотре зрадили нас.
leskiv : Оптимістичний, життєстверджуючий вірш.
у Вас 
