Не я розсипала сіль

Людмилі Калиновській

Не я розсипала сіль,

та мушу її збирати

усе життя, бо навкіл

солоно-холодні ґрати.

Збираю, змиваю, та зась,

мене не дивує лихо:

в солоних чужих словах

життя проминає втіха…

Я мушу її збирати,

ховати усмішку з болем,

зривати противні ґрати,

рівняти солоне поле.

Усе життя ж бо навкіл

іскристо розсипчасті скалки,

а я все собі – зумій,

солодке відчути варто!

Не я розсипала сіль,

та я все життя збираю,

бо трішечки варто – біль

в життя відпускає крилате!

 24.11.2013