Усе минає, не лишає сліду, Сідає в човен, що пливе туди, Де не знайти ні коренів, ні цвіту Життя людського - в царство самоти.
Усе минає і летить стрілою Жорстокий час, покинутий всіма. Оплутана оманою земною, Тепла набравшись, не прийшла зима.
Вона льодовий розхитала човен, І тріска крига між могутніх хвиль. Я не люблю! І вимагаю нове Життя душі і серця... Дикий біль Пече у серці, як в печі жарина, Її руками голими тушу. Не йду - не міст, але проста жердина... Я ж без балансу, хрестик не ношу - Цей важіль долі з ниткою надії, Навішаний на шиї дивний знак. Сліди від нього водами не змиє, Вони зняли від часу переляк.
Я не боюсь! Хоч озиратися можна. Дивитися ж униз - страшенний гріх! Сумління - то слабенький подорожній, Який страхи людські бере на сміх.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
ruhlyvy:Пане Артуре, я мав би Вам тут щось втішне сказати, але я ніколи не казав і не кажу того, чого не думаю. Україна не обрала Чорновола на Провідника і тим прирекла себе н
ruhlyvy:Пане Артуре, про мене геть усе - у моїх творах! Читайте і вчіться, бо в мене є чому повчитися! А у тих, хто єлей ллє навкруги, нічому не вчіться, бо вони - гірші за
у Вас 
0
