| Обличчя в масці, пальці рук подерті, За спиною всього лиш півкрила... Зупинка часу між життям і смертю Як передмова до людського зла, Як здійснення прадавнього прокляття Хмарищем понад світом пронеслась. Одна секунда! - Півжиття - у шмаття! Не варто б зупинитися якраз?
Живе покірно дуже мирний атом, Так гармонійно вплівся у весну! Та він чому, не створений для страти, Зухвало всім оголосив війну?
І від молебнів тріскаються дзвони - Так поминають кинуті міста... Трагічна згадка з пам'ятної зони - Завмерлих вулиць вічна німота. І скаляться незамкнені будинки Своїм начинням у кремезний світ. Тривога... втеча... Несмішні картинки... Самим собі ж і склали заповіт, Який нічого не лиша у спадок, Лиш докори сумління... Та й усе! Хіба ж це доля? Та такий порядок Усяк один до одного несе.
Що маєм зараз? День один у сумі Й подоланий (хоча б на крихту!) страх. І таємниці (може, навіть мумій?) Чорнобильський ховає саркофаг.
Де ж мирний атом? Є його гробниця Й одна велика жертва - це Земля. Примара ж вилітає подивиться На "мир", що нею створений, здаля.
| 
та
у Вас 
1
