Моєму чоловікові Андрію Лимичу, голові давнього українського роду присвячую.
Історико-лірична поема
Розділ І
У свято Роду сонцем сяє Сян, Рясніють кольорами гори, схили. Ця дивна осінь, наче океан Снаги гарячої, безмежності і сили. У селах попід Сяном голоси – Їх дзвони будять, начебто на битву. Такої тихої, небесної краси Ніде немає – все вогнем налите. Твоя душа святкує відчайдуш! Летить у небо співом кришталевим І піднімає сотні тисяч душ, І виростає рід, росте у древо. А ти здіймаєш дзвін на три віки, Аж закладає тим набатом вуха. У нескінченнім дзеркалі ріки Один промінчик полум’я роздмухав. Стоять, мов люди, всюди ялівці, Мов острови – вільха, тополі, клени. У тебе ямка ходить по щоці, І ти щасливий, наче світ шалений! Тут, над могилами, де пращури твої, Народжувалась пісня і молитва. Хіба ж ти знав, що саме ці краї Думками правнуків воскреснуть оповиті? Були ж тут люди, і були хати, Паслись отари і дзижчали бджоли. На відстані душі і самоти Вирішувала все війна і доля. Ні перед Сяном, ні за ним тепер Вже п’ять десятків літ нема нікого. А вітер крила знову розпростер, І пасма диму вирвались гіркого… Переселенці, вигнанці, чужі, Куди ж це кіньми їхали ночами? А осінь золотом малює вітражі, І дух минулого шепочеться із нами. І поступово втілюється в дзвін, І громовиця ріже шумовиння. У прикордонній смузі двох країн Святкує рід великий Воскресіння. І ти, немов сп’янілий від життя, Від суєти суєт, турбот, народу… Тримаєш рід, немов своє дитя, Отут, де височить твій Корінь роду.
Розділ ІІ
Ти знову ребуси розгадуєш вночі: Христина, Феня, Текля. Хто їх мати? Микола – батько. Він помер, мовчить. Проте за всіх потрібно точно знати. Генеалогія – наука на віки, Хоч геноцид і війни-людожери… Відімкне час пташиний ключ легкий, Аби почати хід нової ери. От-от наступить ХХІ вік – День Воскресіння роду – наше свято, Щоб на Великдень, хоч би раз у рік, Померлих і живих усіх згадати, Дві тисячі до списку записать – За кожного окремо помолитись. Нехай свічки, як факели, горять, Рідні усій призначено зустрітись. Розлоге дерево ввібрало сотні літ, Усі гілки з’єднало у сплетінні. Де не поглянь – кругом його коріння, Усюди залишає буйний цвіт. А ти й зів’яле листя позбирав, І оживив, як маг, забуту силу. Шукаєш Всесвіт, про який не знав, Знаходиш пращурів домівки і могили. І знов чаклуєш… Аркуші лежать, Засипані, мов маком, іменами. У всіх шеренгах прадіди стоять З родинними своїми знаменами. Усі готові слухати і йти. І знаєш ти, що маєш їм казати. Гортає вітер листя чи листи, Несе то на Поділля, то в Карпати.
Розділ ІІІ
Припали пилом аркуші зотлілі, Від часу потемніли і затерлись. Всі імена записані чорнилом, В подвірних книгах вже давно померлі. У чоловічих графах: батько й діти, Жінки – окремо. Сторінки, мов кроки. Дві різні статі від початку й доки Існує світ і нам у ньому жити. Що аркуш – то історія родини: Що мали, як вели, кого кормили. Марія Лимич народила сина, А чоловіка в цьому ж році вбили. Одне село вливається ув інше. Перелік прізвищ, імена і дати… Сльозяться очі, можна не вгадати Рядок чи слово. Хто так дрібно пише? У голові немов шепоче голос: Якби ще трохи, ще якби читати! Від цього несподіваного кросу Злетілись янголи безкрилі і крилаті. Наталя, Анна, Марфа, Євдокія… Вони були, вони для роду вічні! Чим повторилось в них моє обличчя? Течуть віки, вертаєшся до Кия, До Володимира, до давнини, як вчора. Чи я така ж проста собі селянка? Чия була дружина? Скорше – бранка, Бо і сьогодні – совісті докори… Архівні книги знають так багато. Це вище над думками і сумлінням – Відкриється раптово, наче свято, Пройме жагучим і ясним промінням! І наче Лимичів вже не знайти нікого, Але отут, у тисячу сімсотім… Юрба імен в рядках, немов за дротом, Спочатку – стежка, а за тим – дорога. Так важко хтось носив завітні мрії, Так страшно хтось вмирав на ешафоті… І знову сина нарекли Андрієм, А у Андрія Анна буде потім…
ДОДАЙТЕ ЗАКІНЧЕННЯ. ЗАЛИШИЛОСЬ 5 ДНІВ, ПОСПІШАЙТЕ....БО ДУЖЕ ГАРНО.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
kraynyuk46:Так, зло і підлість трапляються серед людей. Але, на мою думку добрих, чуйних людей більшість. Вони підтримають і допоможуть. Треба вірити в к
у Вас 
0
