- Ти ж напишеш мені?, - єдина фраза, яку вона змогла з себе видавити. Хоча насправді її цікавило абсолютно інше питання. - Так., - якось впевнено відповів він. Впевнено, але не зовсім чесно. Він міг сказати «Так» на будь-яку іншу думку, яка тоді була в його голові. І ця думка не обов‘язково мала мати зв‘язок до неї. - Тоді, бувай? - Бувай., - він поцілував її на прощання і зайшов у потяг. Він не обертався. Вона цього і не хотіла. Вона хотіла знати лише одне: він ще буде її пам‘ятати? Чи це був кінець? Кінець без початку? Або початок без кінця. Потяг рушив, але вона не дочекалась цього і пішла додому. Пішла чекати на його лист. Йшла вона якось не так як завжди, якось занадто повільно і несвідомо. Прийшовши нарешті додому, вона навіть не зрозуміла, як відчинила двері та як ввімкнула світло. Тому вона його вимкнула. Без нього в квартирі було якось сумно і порожньо, проте не виникало відчуття пустоти. Можна було подумати, що він тут ніколи і не бував. І ніколи більше не буде. Розуміючи всю свою безвихідь, вона взяла з полиці книгу і почала читати, розуміючи, що це єдине, що врятує її від морального самогубства власними думками. Просидівши так в кріслі певний час, вона не дізналась для себе нічого нового, тому вирішила, що час самогубства таки прийшов. Це було для неї певним ритуалом, який вона повторювала щоразу, коли хтось від неї йшов: вона лягала на ліжко і думала. На перший погляд, ніякий це не ритуал, проте в душі вона насправді уявляла, як це хтось, хто пішов від неї, повертається, відкриває замок на її тілі, виймає прозорий маленький згусток, що вона називає своєю душею, і відрізає від згустка шматок. Потім кладе його собі в кишеню і більше не повертається. Цього разу він відрізав найбільше. Він навіть не різав, а просто відірвав шматок, поклав в кишеню своїх темних і далеко не брендових джинсів і пішов. Десь в потязі, він витягне шматок і напише на ньому червоним маркером порядковий номер С…13 (на «С» починалося її ім’я, три крапки позначали певну кількість цифр вже вирваних ним душ за його життя, а 13- вона просто любила це число). Її душа тепер матиме червоний номер та пахнутиме дешевим димом плацкарту «Чернівці - далеч». Вона навіть не знала, куди він їде. Вона просто відчувала, що бачила його останній раз. Він не напише, не подзвонить і не згадає її. Не зараз.
Сумно... Важка історія ... Я чув подібне: як хлопці спорили, на дівчатах, "закохували" і кидали. Мабуть, важливо вміти розрізняти брехню від правди і памятати: справжня краса - духовна, захована за серцем, яке не може брехати, просто привідкрий своє, щоб відчути його, і .. не поспішай... Щиро бажаю веселих історій із щасливим завершенням.
суть не в тому, щоб розрізнити правду від брехні, а в тому, щоб показати, що,не зважаючи на все вона і далі чекатиме на нього. знаючи, що він не повернеться. а про "спорили на дівчат" - зі мною такого не траплялося. просто тут зображена не стільки любов, скільки вірність спогадам.
Ясно, дякую за пояснення. Але, я думаю, що спогади бувають різними і вона, будучи вірна минулим спогадам розминеться із майбутніми. Не можна жити минулим. Хоча воно й має вплив на майбутнє, але який це буде вплив - залежить від нас.
якби ця історія була реальністю, то, ти, можливо, мав би рацію. але ця історія є нічим більшим, ніж простою вигадкою, тому, як на мене, нема нічого більшого ніж вірність і спогади.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
