Поламався замок - невезіння,
Настрій зник, ось іду за поріг.
Тут прокинулось моє сумління -
Чоловік на візку і без ніг.
На коханого я накричала,
Безліч слів, бо сьогодні я зла.
А сусідка життя прочекала,
Так самотньою і померлА.
Ну, матусю, потрібно змиритись
Знаєш, мамо, як кажуть - діла.
З дитбудинку хотів притулитись,
Але мама, чомусь не прийшла.
Загрязнила я туфельки брудом.
У житті лиш з каміння дороги,
А лікарня заповнена людом,
Смертний вирок, хвороби, хвороби.
На додачу зламався каблук.
Боже! День, як полинна трава.
Там побачила хлопця без рук,
Зрозуміла - була не права.
Підійшов на зупинці бідак,
Поспішала й сердита стою.
Та якби не старенький чудак-
Джип на зебрі і... була б в Раю.
День за обрій уже поспішав.
Я побачила вчинки на ділі.
Є же, наче безцінна душа.
Її мало так в нашому тілі.
Бо дрібниці - приправа життя,
Що вчинив ти, а що ще не зміг.
Там долоню до сонця протяг,
На візочку хлопчина без ніг.
|