У світі злому і холодному,
Торкає ніжності струна.
Казати "вибач" не по-модному
Не модна, бачите, вона.
ЯкОсь так склалося віками-
Образи, брЕхні і жалі,
І злість посіла поміж нами,
Крокує тінню по землі.
І так, піднявши свої брови,
Усе би знищив не жалів.
Побільше крові, крові, крові,
Побільше б крові на землі.
Теракти, зриви, співпадіння.
І сльози ллються в океани,
Невже не мучить, вас, сумління
За цю війну й глибокі рани.
За що вмирають рідні, діти?
За що так плаче Волноваха?
Чому уже несем лиш квіти
І не злітає жодна птаха?
За що хоронимо найкращих?
За що зривається Донбас?
Та ви не люди - ви пропащі.
За що, за що ви так по нас?
Чому так гинуть в нас солдати?
За що страждають матері?
І там де рясно були маки-
Калюжі крові по землі.
Невже помітити так важко
Ці ріки крові, ріки сліз.
Хай будуть квіти і ромашки,
Не шум гармат, а шум беріз.
І літом, осінню, весною
Доми будуються й приюти.
А град хай буде лиш грозою.
І новорічними салюти.
Не постріли хай будять ранок,
А ніжні трелі соловя
Хай буде мрним день, світанок.
Щасливі діти, люди, я.
Можливо, скажуть, що наївна.
Та ось на це тепер скажУ,
Що я просила в Бога миру
І зараз теж його прошУ.
І щоб уже проснувшись зранку,
Поміж увесь життєвий вир
Попивши кави філіжанку,
А із новин "У світі мир"
| 
та
у Вас 
0
