Піти дозволю... А тоді забутись
Розтерти в спогадах залишене ім'я,
Востаннє міцно, міцно пригорнутись,
Щоб спалахнули вогником серця.
Дозволю дотик бархатним долоням,
Твоїм долоням теплої щоки,
Збирати з вій сльозиночки солоні,
Легеньким змахом ніжної руки.
Дозволю все, аби ти був щасливим,
Можливо, з іншою ти запалиш маяк.
А наше щастя човником відплИло
З твоїм солодким в голосі: "Ти як?"
Його несло в життєву, сильну бурю,
Де й затонув кохання пароплав.
Я з дня на день то плачу, то сумую...
Якби ж ти знав... Якби ти тільки знав...
|