Упала ніч плахтинкою в вікно,
Розбила ношу втрачених ілюзій,
Хоча, зерном кохання проросло,
Та розум пише, що ми тільки друзі.
І згасли вмить щасливі каганці,
Їх не запалить зоряне смеркання,
Найбільша наша помилка в житті,
Що ми згубили дружбу у коханні.
І як тут не старайся, не в'яжи
Та душу пеленає сива осінь,
Бо розум знову стверджує: дружи,
А серденько - кохання твого просить.
| 
та
у Вас 
0
