|
Всі розмови - суміш із алое,
зовсім без смаку і аромату,
Бо в часи космічних технологій,
компасом людини стали мати
Залягають в серце, як магніти,
кріпляться до мови реп'яхами,
Граються в розмові ними діти,
грязними бурляться ручаями.
Може, - це в нас душі схолодніли
і на землю сунула зима,
Лиш далеко, глибоко тепліють
ніжності несказані слова.
Що, як ці союзні ще дискети,
де на них поставили вже мітку,
У сміттєві скинули пакети,
списані давно уже із вжитку.
А тягар із грубими словами
брилим грузом лишили собі,
І тепер, отими камінцями
щедро ми ціляєм по юрбі.
Але серце в кожного з нас б'ється \
і захоче полум'я й тепла,
Як з пітьми, до сонця повернеться,
ніжності чекаючи слова.
Бо пощо погожі спеки днини
без легкого подиху вітрів?
І не були б ниви золотими,
без засіву висохлих ланів.
Що для нас шатром нависле небо
без хмаринок білих парусів?
Чи полоще коси свої верба
без прозоро чистих ручаїв?
Тож, нехай спадають золотисто,
як колосся стигле у жнива
З гордістю, віднині, урочисто
ніжності посипляться слова.
| 
та
у Вас 
0
