І кожне слово, літера в строю,
Один до одного - віршовані букети
У спраглу неба висохлу ріллю
Насиплять слів, немов зернят, поети.
І гучно букви на екран піском,
Не те, що здавна ці чорнильні хмари.
Комп'ютер, пошта, врешті телефон,
Та у рядках кисленький присмак кари.
Щоби до слів тягнулись вмить світи,
Як зараз руки тягнуться до зброї,
Багато б тих залишилось в живих
І менше ран, що вічність не загоїть.
| 
у Вас 
0
