|
Вона, як ангел білосніжний за плечима ,
з волошками, блакитними в косі.
Великим болем в серці Батьківщина
і водоспадом в мене на душі.
Вона на білому з паперу покривалі
між сотень пар закоханих рядків,
Що так сплелись насправді, в ідеалі ,
мільйонами нечуваних ще слів.
Вона в місцевому сховалась колориті
у селищах, містечках і містах,
У золотому сонячному житі,
і в посмішці привітній на вустах.
Як біль терпка, і радостей приливи,
що хрестиком зшивають на душі
Болючі рани ці, що не зажили,
загарбники залишили рубці.
Побіля гарних львівських ти кавярень
з очима неба, наче бурштину.
Поміж алей, де київські каштани,
і я в суцвітті, як в тобі, тону
Вона - рушник із маків Тернопілля,
трембіти звук смерекових Карпат,
І ніжний шелест рідної Волині ,
одеська тепла з мушлями рука.
Вона - в донбаських пильних териконах,
у гулах шахт від ранку до зорі,
В очах отих, що дивляться з балконів,
на тихий шепіт сірих ліхтарів.
І де б не була, з подивом стою,
під білим вельоном вишневого суцвіття,
Тебе в дрібницях, Україно, впізнаю!
Тобі краса оспівана так личить!
| 
та
у Вас 
0
