І поки це життя, біжить по наших венах
Та б'ється барабанами ритмічно із аорт,
Ще можна дописати скупі життя-катрени
У мить, що майже ділить тебе і горизонт.
Ще можна вишивати полотна пережиті
Де сміхом, де сльозою, де краплями жалЮ,
Ще можна у останні, незірвані ці миті
Близьким і недалеким признатися: "люблю".
Ще можна... поки грона незірваного віку,
Неструшені цим небом та крилами вітрів,
Нести в своїх долонях добра нову палітру
І чорній нелюбові придати кольорів.
|