Хто винен, що на зморене чоло,
Упала сітка із густих морщинок...
І в грудень цей, в цей грудень, як на зло,
Її сльоза згубила всіх сніжинок...
Хто винен, що простужені вітри,
Сипнули срібла на красивий локон...
І кожен зойк чи плач від дітвори,
Немов укол, укол під лівим боком...
Чия вина? Скажіть хоч хтось, чия?
Що рідні руки зимами зігріті
І надглибока серцем борозна -
Забута мама, а щасливі діти!?
Чия вина, що з плином довгих літ,
Ця каруселя днів уже без доні...
Чужим прохожим дивиться у слід
Й сумним чеканням гріє підвіконня.
Чому лиш тиша в відповідь на те
Й гуляка-вітер рветься до двобою...
Щаслива дОчка вранці п'є латте,
А рідна мама м'яту із сльозою.
|