Ну як ти там, мій клаптику Європи,
Моє забуте з часом рандеву?
Чужих приймаєш з радістю, Тернопіль,
В той час, як я на відстані живу.
У час, як сотня білих перекреслень
Та, мов канат, розтягнутих ке-ме,
Уздовж доріг з десяток стислих речень,
Нас розділили: місто і мене.
Сумна така, невтішна послідовність
Підбитих чисел просто, аби як,
Приблизна сума й начебто умовність-
Серйозна відстань в дійсності, однак.
Хоча, тепер дивлЮсь в спітнілу шибку
Маршрутних ліній вдалеч та у вись,
Годинку третю мчу до тебе швидко,
Як і колись... Ти знаєш, як колись...
| 
у Вас 
1
