На годиннику шість, а вже, мабуть, десяті ке-ме
Намотали колеса розігріті старої маршрутки
Й крізь молочно-ванільне віконце, доволі брудне,
Дивним проблиском сонце і небес кольори незабудки.
Тож в моменти, коли так надривно голосить двигун
І скриплять поржавілі, допотопні сидіння і рами,
Мої мрії дзвенять міліоном незнайдених рун,
Досягнувши зі мною неминучої тревел-нірвани.
Адже поруч такий неприступний, холодний зеніт,
Що вмістився у скла ледь спотілий, маленький квадратик.
Я -це той пасажир, що чекає лише вихідні,
Щоб в обіймах твоїх, мов метелик в траві заплутАти.
@Лілія
| 
та
у Вас 
0
