Коли прийдеш ти втомлений додому,
В куток недбало кинувши піджак,
Виказуючи настроєм при цьому,
Що все тобі сьогодні щось не так.
І я в хвилини сотої напруги,
Щоб не розбити витримку, мов скло,
Спочатку вперше, а пізніше й вдруге
Спитаю, що на тебе надійшло.
Усю до ніг поклавши свою зброю,
Без долі навіть осуду в очах
Я доторкнусь чола твого рукою
І вся печаль розпуститься по швах.
Немов старе, неякісне вязання,
Залишене у схроні невпопад,
Відійдуть так години нервування
Без права повернутися назад.
| 
та
у Вас 
0
