Нас поволі вбива
Тишини непідвладне торнадо
І буденної втоми
Нескінчено-високі шторми,
Хтось шукає тепла,
Наче світло, лоза винограду,
Обіймаючи рідних, -
Заливається просто слізьми.
Ну а хтось, навпаки,
Захлинаючись димом від "Bond"у
Тане в морі признання,
Як вечірня аромо-свіча,
Геть забувши свою -
Донедавна кохану Джоконду
І цвітіння волошок
У давно позабутих очах.
Й віднайшовши рецепт,
Для душевних порізів і шрамів,
Тобто - клуби, вечірки,
Незнайомки, шампанське, і в тім
Розливає з душі
Емоційно-святі океани
Майже всім і так прикро,
Не коханим, а майже усім.
| 
у Вас 
0
