Пам'ятаєш, чи ні? Як у твоїх очах,
Я вбачала лиш небо до відчаю синє.
І, здавалося б, наче з міцного плеча,
Я найменші пилини змітала щосили.
І наївним "прощаю" чужі імена
Я топила у ніжно-блакитні безодні,
Що, здавалось, волошки із світу несла,
А, насправді, лиш хвилі котила холодні.
Та залишила після ключі володінь-
Непотрібного брязкоту кинуту в'язку,
Бо у цьому житті не бува співпадінь
Й не існує запізно, а є лиш -не вчасно.
Де, обравши спочатку дизайни квартир,
Ми навік позабули про голос серденька
Тож тепер не стрічаєш тим вечером ти,
А твій теплий дарунок - пушистий "котейка".
@Лілія
| 
та
у Вас 
0
